Перша перемога в Кубку СРСР

Нелегко було комплектувати команду в перші повоєнні роки. З попереднього складу залишились Антон Ідзковський, Микола Махина, Макар Гончаренко, і всі вони вже були ветеранами. Тренерська лихоманка також не сприяла швидкому відродженню "Динамо". За виключенням чемпіонату 1947 року, коли кияни під керівництвом Михайла Бутусова фінішували четвертими, вони довго нічим не радували армію багаточисельних прихильників.

У перші повоєнні роки київське "Динамо" поповнила ціла група вихідців з закарпатських клубів: В.Годничак, Е.Юст, З.Дерфі, З.Сенгетовський, М.Коман, Д.Товт та інші. Багато з них з часом стали відомими майстрами, а першим успіхом стала перемога в турнірі дублерів у сезоні 1949-го.

Переломним став сезон 1951 року, напередодні якого колектив очолив Олег Ошенков. Новий тренер рішуче ввів до основного складу молодь, що добре зарекомендувала себе в дублі, різко скоротив зимові канікули підлеглих, запропонувавши їм серйозну програму фізичної підготовки, що включала в себе спортивні ігри, різноманітні вправи і, навіть, бокс.

Вже в наступному чемпіонаті, що проходив в одне коло в Москві, ця копітка тренерська праця принесла перші результати. Несподівано для суперників київські динамівці з середнячків перетворились в одного з фаворитів. На фініші вони, правда, дещо здали, але все-таки вибороли срібні нагороди, пропустивши вперед московський "Спартак".

Перша велика перемога підопічні Ошенкова здобули 1954 року, в розіграші Кубка СРСР. На шляху до фіналу кияни здолали опір вільнюського "Спартака" - 4:2 і такі сильні клуби, як московський "Спартак" - 3:1, ЦДКА (нинішнє ЦСКА) - 3:1 (у додатковий час), ленінградський "Зеніт" - 1:0 (також у додатковий час).

У фіналі, на московському стадіоні "Динамо", киянам протистояв маловідомий, але від цього не менш небезпечний, єреванський "Спартак". Тисячі москвичів стали свідками захоплюючої дуелі Коман - Затикян. Вона продовжувалась усього декілька секунд, але за цей короткий проміжок часу наш земляк зумів проявити свої найліпші якості: витримку, стійкість, впевненість, високу техніку, футбольну хитрість. Кришталевий гол Комана відкрив нам шлях до першої великої перемоги.

Виграш Кубка СРСР у 1954 році став першим, і далеко не останнім, великим успіхом київського "Динамо". Особливо плідними стали 60-ті роки.

Наприкінці 50-х динамівці оновили склад. Пішли Є.Лемешко, Л. Остроушко, Е.Юст, М.Романов, Ю.Шевченко, В.Соболєв. Поповнили лави С.Богачек, І.Секеч, В.Лобановський, Є.Снитко, О.Гаваші, В.Турянчик, Й.Сабо.

Молодь заграла енергійно та темпераментно. Набуваючи досвіду у внутрішньому чемпіонаті, вона підкріплювала його участю в міжнародних матчах.

У ті роки "Динамо" очолював відомий у минулому гравець ЦДКА В'ячеслав Соловйов. Але підгрунтя йому, якщо можна так висловитись, готував той самий Олег Ошенков. Сезон 1960 року приніс киянам "срібло".

А в сезоні 1961-го "Динамо" вперше виграло чемпіонат СРСР. На 4 очки команда зі столиці України випередила московське "Торпедо". Це був перший випадок в історії першостей Радянського Союзу, коли звання чемпіона країни виборов немосковський клуб.
Золоті медалі отримали: О.Макаров, М.Кольцов, В.Щегольков, А.Сучков, В.Ануфрієнко, Й.Сабо, Ю.Войнов, В.Турянчик, В.Серебряников, О.Базилевич, А.Біба, В.Трояновський, В.Лобановський, В.Канєвський. На тренерському містку перебував В'ячеслав Соловйов, а допомагав йому Михайло Коман.

Варто відзначити й появу динамівців у складі збірної СРСР. Так, Макаров, Фомин і Войнов виступали у відбіркових матчах чемпіонату світу 1958 року, а на Мундіаль до Швеції вирушили Войнов і Єрохин.

Заслужений майстер спорту Юрій Войнов відіграв ключову роль у перемозі збірної СРСР на Кубку Європи в 1960 році. За підсумками турніру наш півоборонець увійшов до символічної збірної чемпіонату.

fcdynamo.kiev.ua

Суперкубок УЄФА

Після "золотого" 1961 року в двох наступних сезонах динамівці суттєво погіршили позиції. 1962-го року команда посіла 5 місце, а наступного року - сьоме. Незважаючи на невдачі, до команди прийшло кілька цікавих виконавців, які згодом стали лідерами клубу. Це: Банников, Соснихін, Медвідь.

У січні 1964 року посаду головного тренера киян посів 53-річний Віктор Олександрович Маслов. Саме йому належить заслуга створення київського "Динамо" як команди міжнародного класу. Своєю діяльністю він підсумував і організаційно завершив роботу, що розпочали його попередники Ошенков та Соловйов.

Уже в перший сезон перебування Маслова біля керма “Динамо” був відзначений перемогою в Кубку СРСР. У фінальному матчі суперниками киян були футболісти куйбишевської команди "Крилья Совєтов". Динамівці без особливих зусиль довели свою перевагу в класі й перемогли з рахунком 1:0.

Спеціальні дипломи за перемогу в цих змаганнях 1964 року отримали: В.Банников, В.Щегольков, В.Соснихін, В.Турянчик, Л.Островський, Й.Сабо, А.Біба, Ф.Медвідь, О.Базилевич, В.Серебряников, тренери В.Маслов, В.Терентьєв, М.Коман.

Напередодні сезону 1965 року склад команди посилили майбутні зірки радянського футболу Віталій Хмельницький та Анатолій Пузач. За підсумками чемпіонату динамівці посіли 2 місце, поступившись чемпіонам - московському "Торпедо" - лише одним очком.
В.О.Маслову та його підлеглим було довірено найпершим поміж радянських команд спробувати виступити в клубному європейському турнірі - розіграші Кубка Кубків 1965-1966 років. Перемігши на попередніх етапах суперників із Північної Ірландії та Норвегії, наші земляки у чвертьфіналі отримали гарний приклад тактики від досвідченого "Селтика" з Шотландії - 0:3 та 1:1.

1966 рік став одним з найкращих в історії київського "Динамо". Команда перемогла в чемпіонаті СРСР (випередила ростовський СКА на 9 очок), виграла Кубок СРСР (у фіналі кияни переграли "Торпедо" 2:0). П'ять динамівців (Сабо, Серебряников, Островський, Поркуян і Банников) завоювали бронзові медалі на чемпіонаті світу в Англії, а Андрія Бібу було визнано найкращим футболістом року в СРСР.

В 1967-1968 роках динамівці продовжили свою чемпіонську гегемонію. Кияни, в складі яких блискуче виступали великі майстри Євген Рудаков, Віктор Банников, Вадим Соснихін, Володимир Мунтян, Віталій Хмельницький, Анатолій Бишовець, Анатолій Пузач, Валерій Поркуян, Йожеф Сабо, Федір Медвідь та інші перемогли в чемпіонатах СРСР 1967 та 1968 років, повторивши рекорд московського ЦДКА (3 чемпіонства поспіль).

1969 року кияни дебютували в Кубку чемпіонів. Підопічні Маслова перемогли легендарний шотландський "Селтик", але в 1/8 фіналу поступились чемпіонові Польщі "Гурнику".

Того ж року динамівці посіли друге місце в першості СРСР, зовсім трошки поступившись московському "Спартаку". В Кубку чемпіонів "біло-блакитні" подолали австрійську "Аустрію" з Відня, але не змогли “взяти” італійський бар'єр, поступившись "Фіорентині".

Наступного року "Динамо" посіло 7 місце в чемпіонаті СРСР. Команду залишили Турянчик, Сабо, Банников і Поркуян. По закінченні першості з колективу пішов і керманич - Віктор Маслов.

Переломним у історії "Динамо" став 1971 рік. У команді з'явився 22-річний Віктор Колотов, згодом один з найкращих півоборонців в історії радянського футболу. Також слід виокремити прихід Стефана Решко, який на багато років став центральною фігурою оборонних побудов киян. Але головним посиленням команди став заслужений тренер СРСР Олександр Олександрович Севидов.

"Динамо" блискуче виграло чемпіонат (випередивши другого призера - "Арарат" - на 7 очок). Голкіпера команди Євгена Рудакова визнано найкращим воротарем і футболістом Радянського Союзу.

У чемпіонатах країни 1972 та 1973 років команда посідала другі місця насамперед за рахунок кращого добору гравців порівняно з конкурентами. Поруч з досвідченими майстрами Є.Рудаковим, В.Соснихіним, Ф.Медвідем, В.Мунтяном, А.Пузачем, А.Бишовцем, В.Хмельницьким, С.Решко зарекомендували себе як вельми перспективні гравці В.Колотов, В.Трошкін, В.Веремєєв, В.Матвієнко. Закріпилися в основному складі нападник О.Блохін, який став кращим бомбардиром динамівців у сезоні 1972 року (14 голів) і наступного року (18 голів), оборонці В.Зуєв та М.Фоменко, півоборонці О.Дамін та Л.Буряк.

У листопаді 1973, напередодні матчу з "Карпатами" у Львові футболістам київської команди було представлено нового головного тренера - 34-річного Валерія Васильовича Лобановського, у недалекому минулому одного з найпопулярніших гравців команди.

Лобановський сам підбирав тренувальні вправи, що застосовуються у провідних командах, зібравши навколо себе кваліфікованих помічників. Його найближчим соратником став Олег Базилевич, давній товариш по клубу, який цілковито поділяв його погляди на подальший розвиток футболу. В якості тренера Базилевич прийшов до "Динамо" в 1974-му.

Як підсумок нового спрямування на тренерському містку - дубль "Динамо" в 1974 році, визнання Олега Блохіна найкращим футболістом країни. Але, як виявилось, це був лише початок великих досягнень "ери Лобановського".

1975 року динамівці перемагають у чемпіонаті СРСР (випередили "Шахтар" на 5 очків). Але головні досягнення були на міжнародній арені.

Лобановський привів команду до тріумфів у Кубку Кубків та розіграші Суперкубка УЄФА. На шляху до перемоги в Кубку Кубків "біло-блакитні" здолали болгарський ЦСКА (1:0, 1:0), німецький "Айнтрахт" (3:2, 2:1), турецький "Бурсаспор" (1:0, 2:0), голландський ПСВ (3:0, 1:2), а в фіналі переграли угорський "Ференцварош".

У вирішальному матчі кияни повністю домінували на полі й перемогли - 3:0. Голи на рахунку Онищенка (двічі) та Блохіна. В розіграші Кубка Кубків у складі "Динамо" грали Рудаков (9 матчів), Матвієнко (9), Фоменко (9), Онищенко (9 матчів, 7 голів), Колотов (9, 2), Блохін (9, 5), Мунтян (8, 2), Трошкін (7), Веремєєв (7), Буряк (6, 1), Коньков (5), Шепель, Маслов, Зуєв (усі - по 2), С.Кузнецов.

А восени 1975 року "Динамо" виграло Суперкубок, ставши найсильнішою командою континенту. У двохраундовій дуелі було покладено "на лопатки" знамениту "Баварію" Франца Беккенбауера, Зеппа Майера та Герда Мюллера.

У першому матчі 9 вересня в Мюнхені кияни, не зважаючи на відсутність Веремєєва, Онищенка, Мунтяна та Матвієнка, здобули перемогу 1:0. В середині другого тайму чудовий сольний прохід Олега Блохіна завершився влучним ударом голеадора “Динамо”.

6 листопада в Києві Олег повторив цю "процедуру" двічі, і в підсумку - впевнена перемога динамівців. А за свої здобутки на міжнародній арені Олег Блохін був визнаний найкращим футболістом Європи, отримавши "Золотий м'яч".

fcdynamo.kiev.ua

Склад 1981 року

Важким видався для киян 1976 рік. Величезне навантаження випало на команду. Всього за сезон основний склад динамівців зіграв близько 70 матчів, у більшості з яких від футболістів вимагалися лише перемоги і в кожному випадку - висококласна гра.

Лобановський та Базилевич шукали ключі до успіху, освоюючи новітні методи керування тренувальним процесом. Вони одними з перших в радянському футболі поставили за мету керувати процесом підведення функціонального стану гравців до певного рівня на окремих часових відрізках сезону, в залежності від турнірних завдань та особливостей календаря змагань.

Вражаючі успіхи київського "Динамо" в сезоні 1975 року привернули підвищену увагу до методики, що використовували тренери команди. Представники науки та спорту, що відтоді прийшли до багатьох футбольних колективів, прояснили ситуацію стосовно організації та проведення учбово-тренувальної роботи. Тренери почали звикати до того, що оптимальну програму чередування циклів тренувальних програм можливо скласти, лише спираючись на правильні дані щодо функціонального стану організму спортсменів.

У весняному чемпіонаті СРСР 1976 року молодіжний склад київського "Динамо" посів 8-е місце (гравці основи брали участь лише в двох матчах). В осінньому чемпіонаті, після низки розчарувань, що випала на долю команди, головний тренер В.Лобановський серйозно відкоректував характер тренувань, приділивши особливу увагу відновлювальним заходам.

Футболісти з кожним днем відновлювали фізичні кондиції, підвищували рівень майстерності. На фініші чемпіонату кияни виграли три матчі поспіль та здобули срібні медалі.

На ХХI Олімпіаді в Монреалі збірна СРСР посіла третє місце. Бронзові нагороди отримали О.Блохін, Л.Буряк, В.Веремєєв, В.Звягинцев, В.Колотов, А.Коньков, В.Матвієнко, В.Онищенко, С.Решко, В.Трошкін та М.Фоменко.

1977 рік приніс нову блискучу перемогу. Чемпіона можна було назвати вже 29 вересня, коли кияни зіграли внічию в Тбілісі.

Переможець першості зазнав шаленої критики. Московські засоби масової інформації звинувачували чемпіона(!) у всіх смертних гріхах. Складалося враження, що звинувачувачі київського "Динамо" поставили перед собі за мету піддати сумніву найупертішу річ на Землі - цифри. Команду звинуватили у великій кількості нічийних результатів, хоча в московського "Динамо", ЦСКА, "Шахтаря", "Нефтчі" та "Кайрата" їх виявилося більше. Гру киян на виїзді один з фахівців назвав “боягузливою”, але підсумкові цифри свідчать, що динамівці Києва стали найкращими серед інших “лякливих" команд, набравши в гостях найбільшу кількість очок і вибороли приз "Агресивного гостя".

До більшого невдоволення критиків, кияни здобули найбільшу кількість перемог і найменше за всіх програли, найбільше забили та найменше пропустили. Чи могла така "від’ємна" команда завоювати дев'ять з дванадцяти призів вітчизняного футболу?!
Свої перші золоті медалі в кар’єрі отримали Віктор Юрковський, Володимр Лозинський, Олександр Бережний, Петро Слободян, Володимир Безсонов. Для останнього сезон склався особливо вдало. На чемпіонаті світу серед юніорів, що проходив у Тунісі, Володимир у складі збірної став чемпіоном та був визнаний найкращим гравцем першості.

У команді продовжувався процес оновлення основного складу. В сезоні 1978 року вже не виступав 32-річний Володимир Мунтян, перейшли до "Дніпра" Володимир Трошкін та Віктор Матвієнко, з іменами яких пов'язаний міжнародний злет клубу 1975 року. З нових гравців виборов постійне місце в основному складі лише 22-річний оборонець Сергій Балтача.

Підсумок сезону - перемога в Кубку СРСР (у фіналі перемогли донецький "Шахтар" - 2:1), а фінішний спурт (17 очок з 20 можливих) принесли команді срібні медалі - вдев’яте в історії клубу.

До сезону 1979 року кияни підійшли без трьох заслужених майстрів спорту: Володимир Онищенко став тренером дитячо-юнацької школи "Динамо", Михайло Фоменко вступив до Вищої школи тренерів у Москві, а Стефан Решко перейшов на викладацьку роботу після закінчення інституту фізкультури.

Прийшли до команди й одразу отримали місця в основному складі 27-річний воротар Ю.Роменський (з одеського "Чорноморця"), молоді оборонці С.Журавльов ("Зоря") та А.Дем'яненко ("Дніпро").

Сезон виявився невдалим - команда на перших стадіях вибула з розіграшів Кубка СРСР та Кубка УЄФА, а в чемпіонаті посіла 3-є місце.

Наступні три роки (1980-1982рр.) принесли "Динамо" два титули чемпіонів (1980, 1981рр), Кубок СРСР 1982р., "срібло" в 1982-му та Кубок сезону 1981 року. В команді заграли такі майстри, як Віктор Чанов, Андрій Баль, Вадим Євтушенко.

У 1983 році В.Лобановський став головним тренером збірної СРСР. Це не могло не позначитись на результатах. "Динамо" очолив Юрій Морозов, але під його керівництвом "біло-блакитні" нічого виграти не змогли.

Лише з поверненням Лобановського на тренерський місток команда знов піднялася на вершину радянського та європейського футболу. 1985 року кияни зробили дубль (перемогли в чемпіонаті та Кубку СРСР). У фіналі Кубка країни в четвертий раз в історії зустрічались дві українські команди. Точні удари Дем'яненко та Блохіна принесли киянам перемогу над донецьким "Шахтарем" - 2:1.

У наступному сезоні динамівці вдванадцяте перемогли в чемпіонаті Союзу та тріумфально виступили на європейській арені.

Уже в першому турі розіграшу Кубка Кубків киян екзаменував голландський клуб "Утрехт", у складі якого було немало гравців високого класу. Представники Країни тюльпанів перемогли на своєму полі - 2:1.

Забитий Дем'яненком м’яч під завісу зустрічі пізніше був названий "голом надії". У повторному матчі кияни взяли переконливий реванш - 4:1. Але найбільше радувала та гра, яку демонстрували динамівці.

Кияни грали так само прекрасно й у наступних раундах з румунським клубом "Університатя" (2:2 і 3:0), віденським "Рапідом" (4:1 і 5:1), празькою "Дуклою" (3:0 і 1:1) й вийшли до фіналу, де на них чекав титулований мадридський "Атлетико".

Вирішальна дуель відбулась у французькому місті Ліон і зафіксувала повну перевагу динамівців. Вже на 6-й хвилині вони відкрили рахунок. Це Заваров добив головою у сітку парируваний Філлолом м'яч. Цим "швидким" голом "Атлетико" був позбавлений своєї головної зброї - контратак.

І після цього "Динамо" мало повну перевагу, що не давало іспанським футболістам ані хвилини спокою. На надвисоких швидкостях вони просто не звикли грати. Наприкінці гри Блохін завершив схожу на регбійну атаку віялом, а за дві хвилини до фінального свистка Євтушенко поставив переможну крапку - 3:0. За підсумками сезону форвард "Динамо" Ігоря Беланова було визнано найкращим футболістом Європи, відзначивши також його успішним виступом на чемпіонаті світу в складі збірної СРСР "Золотим м'ячем".

Як тільки не називали динамівців тієї епохи: "диво-команда", "київський експрес", "феноменальна команда". Набраний розбіг допоміг киянам і в першій половині 1987 року здобути певних успіхів: вийти до півфіналу Кубка європейських чемпіонів, перемогти – в серії післяматчових пенальті мінських одноклубників у фіналі Кубка СРСР. Але сили навіть таких видатних майстрів не безмежні. Команду очікував неминучий спад.

І він настав. Якщо, звичайно, можна назвати “спадом” срібні медалі 1988 року, бронзові - 1989-го. Але якщо для багатьох ці нагороди були нездійсненою мрією, то для київського "Динамо" це був тимчасовий відступ. За ці роки сталися певні зміни в складі. Закріпився в ньому Олексій Михайличенко, поповнили лави дніпропетровці Олег Протасов та Геннадій Литовченко.

До речі, ці троє за виступ у фіналі чемпіонату Європи 1988 року, де збірна СРСР стала срібним призером, отримали звання заслужених майстрів спорту. І хоча команду один за одним почали залишати провідні гравці, підписуючи контракти з закордонними клубами, відчувалось, що "Динамо" що спроможне на великі справи.

Довести це вдалось в 1990 році. Першим прийшов успіх у кубковому турнірі. На шляху до фіналу динамівці здолали по черзі харківський "Металіст" та московський ЦСКА. У вирішальному матчі кияни зустрілись з московським "Локомотивом", що вибив з розіграшу земляків - "Торпедо" та "Динамо".

Матч пройшов за повної переваги динамівців. "Локомотив" відбивався з усіх сил. Напруга поступово зростала. І згодом голи пішли один за одним. Кінцевий результат - 6:1 є рекордом для кубкових фіналів. Ще один рекорд встановив Валерій Лобановський - шість переможних фіналів і усі з одним колективом. Героєм фінального матчу став Олег Саленко, що відзначився тричі. Також голи на свій рахунок записали Олексій Михайличенко, Василь Рац та Геннадій Литовченко.

У передостанньому, скороченому чемпіонаті СРСР (без двох грузинських і литовської команд) головна боротьба розгорнулась поміж московським квартетом і київським "Динамо". На жаль, практично не було допомоги з боку інших українських колективів. Наприклад, "Чорноморець" та "Металіст" віддали москвичам по 13 очок з 16-ти. Але київський клуб зумів залишити позаду всю московську четвірку, здобувши найбільшу кількість перемог і найменше за всіх програвши, найбільше забив і найменше пропустив.

Суттєвий внесок до подвійної перемоги зробили Генадій Литовченко, Сергій Шматоваленко, Василь Рац, Олег Саленко, Віктор Чанов, Олег Кузнецов, Ахрик Цвейба, Іван Яремчук, Сергій Заєць, Олег Протасов, Анатолій Дем'яненко, Сергій Юран, Олег Лужний, Сергій Ковалець, Андрій Баль, Олексій Михайличенко, Володимир Безсонов, Павло Яковенко. Багато хто з них після першого кола опинились у закордонних клубах, інші залишили "Динамо" по завершенні сезону.

fcdynamo.kiev.ua

Перший чемпіонат незалежної України виявився великим розчаруванням для «Динамо». «Біло-сині» по праву вважались головним фаворитом турніру, без проблем виграли свою групу, випередивши за результатами 18-ти матчів «Дніпро» на 7 пунктів (у ті часи за перемогу нараховували 2 очка). Шансів у суперників не було – програли динамівці лише раз, поступившись в передостанньому матчі туру на виїзді «Металісту».

Свій перший матч у першому чемпіонаті України підопічні Анатолія Пузача провели в наступному складі: Мартінкенас, Лужний, Волотьок (Юрій Мороз, 73), Безсмертний, Шматоваленко, Грицина, Анненков, С.Заєць, Саленко, Сукіасян, Квіткаускас (Шаран, 70). Дебютний гол киян на рахунку Юрія Грицина, який влучив у ворота «Металіста» уже на 3-ій хвилині.

У фіналі чемпіонату «Динамо» очікувала сімферопольська «Таврія». Кримчанам удалось випередити фаворита своєї групи «Шахтаря». Зрозуміло, що більшість фахівців віддавали перевагу «біло-синім». Проте гол Шевченка, забитий на 75-ій хвилині, так і залишився єдиним забитим м'ячем за весь поєдинок. Львівський стадіон «Україна» став щасливим для «Таврії», у складі якої виступав майбутній лідер «Динамо» Олександр Головко.

Склад киян у фінальному матчі: Мартіненкас, Лужний, Безсмертний (Матвєєв, 55), Алексаненков, Шматоваленко, Ковалець, Юрій Мороз, Заєць, Саленко, Беца, Шаран (Гріцина, 75). Наступний чемпіонат виявися для «Динамо» «золотим». У важкій боротьбі з «Дніпром» кияни стають першими за додатковими показниками. На перші ролі в команді виходять Віктор Леоненко, Сергій Мізин, розпочинає свою блискавичну кар'єру в формі «біло-блакитних» Сергій Ребров; на правому фланзі непрохідною стіною виглядає капітан Олег Лужний. У фіналі Кубка України голи Леоненка та Топчієва приносять динамівцям перемогу над «Карпатами». У новітній історії команди з'являється перший дубль.

У середині сезону трагічна звістка надходить з Дніпропетровську. Неподалік від міста в авіакатастрофі гине гравець «Динамо» Степан Беца.

У Єврокубках чекають дві болючі поразки від бельгійського «Андерлехта» та виліт із Кубка.

Влітку 1993 «Динамо» знаходиться на межі банкрутства. Фінансова ситуація в клубі критична. Відбувається зміна керівництва і на чолі «біло-синіх» стає відомий бізнесмен Григорій Суркіс, котрий разом із командою однодумців не лише рятує клуб від грошового краху, а й розпочинає піднімати інфраструктуру на новий якісний рівень. Будується база європейського рівня, динамівська школа…

Тривалий час динамівці монополізують чемпіонський титул в Україні. Вісім разів поспіль кияни на вершині, гравці «Динамо» становлять кістяк національної команди. Відбувається зміна поколінь, у перші ряди виходять вчорашні юніори: Олександр Шовковський, Владислав Ващук, Юрій Дмитрулін, Андрій Шевченко, чудово вписались у гру колишні дніпропетровці Юрій Максимов, Дмитро Михайленко, Євген Похлєбаєв, Сергій Коновалов, Сергій Беженар; заграли запрошені із «Таврії» Олександр Головко та із «Ниви» Віталій Косовський. Виокремлюються декілька трансферів, здійснених динамівським керівництвом.

На милицях перевезений до Києва блискучий російський плеймейкер Юрій Калитвинцев. Президент «Динамо» ризикнув інвестувати в футболіста з важкою травмою - і не прогадав! Після повного одужання Юрій став справжнім лідером команди, мозковим центром півзахисту та улюбленцем динамівських уболівальників. Калитвинцев прийняв українське громадянство та залишив помітний відбиток в історії національної команди.

Далі із Мінська запросили Валентина Белькевича й Олександра Хацкевича. Мабуть, немає необхідності розповідати про ту роль, яку ця парочка зіграла в успіхах команди у другій половині 90-х.

Проте головний «трансфер» керівники "Динамо" здійснили в сезоні 1996/97. Із близькосхідного «відрядження» до рідної команди повернувся Валерій Лобановський. Великий тренер не лише продовжив чемпіонську серію «біло-синіх», а й вивів команду на новий якісний рівень, а саме у число провідних клубів Європи. І як грали динамівці наприкінці 90-х! Перемоги над «Реалом», «Барселоною», «Арсеналом», вихід у пів- та чвертьфінали Ліги Чемпіонів.

Справжньою трагедією для динамівців став півфінал ЛЧ проти «Баварії». При повній перевазі в домашньому матчі, кияни не змогли обіграти опонента, не зумівши зберегти перевагу. У тому поєдинку українська команда виглядала наступним чином: Шовковсьий, Лужний, Головко, Ващук, Каладзе, Гусін, Хацкевич (Кірюхін, 80), Белькевич, Косовський, Шевченко, Ребров. У матчі-відповідь чудо-гол Маріо Баслера приніс перемогу мюнхенцям…

Відразу ж після найкращого сезону у новітній історії клубу команду покинув Андрій Шевченко. Вихованець "Динамо" перебрався до «Мілану», де провів чимало видатних сезонів, вигравав скудето, кубок чемпіонів, отримав «Золотий м'яч». Через рік на Захід переїхали Сергій Ребров та Каха Каладзе.

Якщо поєдинки з «Баварією» були футбольною трагедією, то події травня 2002 року стали трагедією загальнонаціонального масштабу. 13 травня пішов з життя один із найвідоміших українців, видатний тренер та велика особистість. У запорізькій лікарні помер Валерій Лобановський. В історії «Динамо" розпочалась нова епоха…

… Розпочалася втратою чемпіонського титулу. В кінці сезону динамівці поступаються у матчі своєму головному супернику «Шахтарю» та дозволяють гірнякам обійти себе. Свого донецька команда не упустила.

Тренером "Динамо" стає Олексій Михайличенко. Один з найкращих напівзахисників в історії команди виграє з «біло-блакитними» два чемпіонських титули у якості наставника. На перших ролях у киян цілий ряд легіонерів, які почали з'являтися в команді з 2000 року. Першим став угорець Ласло Бондар. Потім до Києва перебрались Горан Гавранчич та Георгій Пєєв.

У команді під керівництвом Михайличенко продемонстрували блискучу гру Діого Рінкон, уже згаданий Гавранич, румунська парочка Чернат-Гіоане, до снайперських рекордів підкрадається Максим Шацьких. Динамівці отримують серію красивих перемог у Лізі чемпіонів (у числі переможених «Ньюкасл», «Фейєнорд», «Локомотив», «Арсенал»), проте з групи вийти не вдалось. Щоразу нашій команді не вистачало найменшого, і, здавалось, що скоро ця серія буде обірвана…

Сезон 2004/05 динамівці розпочинають із прикрої домашньої поразки від «Шахтаря», а після того, коли на своєму полі в кваліфікації Ліги чемпіонів поступаються «Трабзонспору», Михайличенко відправляють у відставку. На правах «виконуючого обов'язки» його наступником стає легендарний динамівець Йожеф Сабо. При ньому команда виходить у груповий етап ЛЧ, перемагає "Рому" та "Байєр", втрачає очки у домашньому поєдинку з «Реалом», але після поразки в Леверкузені відправляється на Кубок УЕФА. Лютневий футбол був більше на руку іспанському «Вільярреалу»: левантійці вистояли в Києві та обіграли динамівців на «Ель Мадригалі».

«Біло-сині» програють чемпіонську гонку і влітку 2005 року, коли команду очолив Леонід Буряк. Невдало…

Колишній захисник киян 80-х років налагодив гру команди, динамівці видають серію перемог і взимку 2005 року Анатолій Васильович стає повноправним наставником. Але, на жаль, знову втрачено чемпіонський титул. «Біло-сині» незрозумілим чином втрачають можливість виграти вдома в «Шахтаря», не зумівши зберегти перевагу. У «Золотому матчі» гірняки перемагають у додатковий час.

Відразу ж після завершення чемпіонату ряд динамівців відправились до національної команди. Збірна України під керівництвом великого у минулому гравця нашої команди Олега Блохіна добилась найбільшого у своїй історії успіху: вийшла до фінальної частини чемпіонату світу. Далі ще більше! Українці виходять до чвертьфіналу. Ключові ролі зіграли динамівці: Олександр Шовковський, Владислав Ващук, Андрій Несмачний, Руслан Ротань, Артем Мілевський, Олег Гусєв, Сергій Ребров, а також колишні гравці "Динамо" Андрій Гусін, Володимир Єзерський, Андрій Шевченко.

fcdynamo.kiev.ua

Останнім часом загострилася дискусія щодо дати народження футбольної команди «Динамо» (Київ). Починаючи з 60-х років минулого століття, у багатьох публікаціях згадувалось, що команда заснована в листопаді 1927 року. Однак жодних документальних підтверджень цьому до цих пір не наведено. Різні дослідники історії футбольної команди київського «Динамо» вказують на різні дати заснування клубу, що займають період між 13 травня 1927 року (реєстрація статуту Київського пролетарського спортивного товариства (ПСТ) «Динамо» міжвідомчою комісією зі справ громадських організацій та союзів Київського округу) та 1 липня 1928 року (перша відома нам гра команди в Білій Церкві). Понад 50 років у засобах масової інформації, спортивно-інформаційних виданнях, книгах з історії футболу згадується, що команда заснована в 1927 році.

Ця дата знайшла своє відображення на сучасній емблемі клубу та зафіксована в офіційних документах і довідниках ФІФА й УЕФА. Мабуть, настав час поставити остаточну крапку у цьому питанні. Реєстрація ПСТ «Динамо» 13 травня 1927 року, у рамках якого пізніше зародилась футбольна команда, підтверджена документами, які знаходяться в Центральному державному архіві найвищих органів влади та управління України (фонд № 5 , опис 3, справ 418, лист 25, а також у тому ж фонді й опису – справа № 472, лист 66). Жодних інших документів про створення футбольної команди «Динамо» в рамках Київського ПСТ «Динамо», які відносяться до 1927 чи початку 1928 року, на даний момент не виявлено. А тому 13 травня 1927 року можна вважати датою днем народження футбольної команди. Справа за малим – потрібно офіційно визнати і затвердити цю дату днем народження футбольної команди «Динамо» (Київ).

fcdynamo.kiev.ua

1936-1937 - Товаровський Михайло Давидович (найвище досягнення 2 місце в 1936 році)

1938 - Фомін Володимир Васильович (4 місце)

1939-1940 - Печений Михайло Федорович (8 місце в 1939, 1940)

1941, 1947 - Бутусов Михайло Павлович (4 місце в 1947)

1944-1945 - Махиня Микола Борисович (11 місце в 1945)

1945-1946 - Корчебоков Лев Миколайович (12 місце в 1946)

1946 - Ідзковський Антон Леонардович (12 місце в 1946)

1946 - Апухтін Борис Трифонович

1947 - Щегодський Костянтин Васильович (4 місце)

1948 - Сушков Михайло Павлович (10 місце)

1949 - Окунь Михайло Осипович (7 місце)

1950 - Фокін Євген Васильович (13 місце)

1951-1956, 1959 - Ошеньков Олег Олександрович (Кубок СРСР, 2 місце в 1952)

1957-1958 - Шиловський Віктор Костянтинович (6 місце в 1957, 1958)

1959-1962 - Соловйов В'ячеслав Дмитрович (1 місце в 1961)

1963, 1970 - Терентьєв Віктор Васильович (7 місце в 1970)

1963 - Зубрицький Анатолій Федорович (9 місце)

1964-1970 - Маслов Віктор Олександрович (1 місце 1966, 1967, 1968, Кубок СССР 1964, 1966)

1971-1973 - Севидов Олександр Олександрович (1 місце в 1971)

1973-1982 - Лобановський Валерій Васильович (1 місце в 1974, 1975, 1977, 1980, 1981, Кубок СРСР 1974, 1978, 1982, Кубок Кубков 1975, Суперкубок УЕФА 1975)

1974-1976 - Базилевич Олег Петрович (1 місце в 1974, 1975, Кубок СРСР 1974, Кубок Кубків 1975, Суперкубок УЕФА 1975)

1983 - Морозов Юрій Андрійович (7 місце в 1983)

1984-1990 - Лобановський Валерій Васильович (1 місце в 1985, 1986, 1990, Кубок СРСР 1985, 1987, 1990, Кубок Кубків 1986)

1991-1992 - Пузач Анатолій Кирилович (1 місце в 1992/93)

1993 - Фоменко Михайло Іванович (1 місце в 1994, Кубок України 1994)

1992, 1994, 1995-1996, 2004-2005 - Сабо Йожеф Йожефович (1 місце 1996, Кубок України 1996, 2005)

1995 - Павлов Микола Петрович (1 місце в 1995)

1996 - Оніщенко Володимир Володимирович

1997 - 2002 - Лобановський Валерій Васильович (1 місце 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, Кубок України 1998, 1999, 2000)

2002 – 2004- Михайличенко Олексій Олександрович (1 місце 2003, 2004, Кубок України 2003, Суперкубок України 2004)

2005 - Буряк Леонід Йосипович

2005-2007 - Дем'яненко Анатолій Васильович (1 місце 2007, Кубок України 2006, 2007 Суперкубок України 2006, 2007)

2007, 2010 - Олег Лужний

2008 -2009 - Сьомін Юрій Павлович (1 місце 2009)

2009 - 2010 - Газзаєв Валерій Георгійович (2 місце 2010)

З січня 2011 - Сьомін Юрій Павлович

fcdynamo.kiev.ua

Історія футбольної команди, а потім футбольного клубу «Динамо» (Київ) багата на цікаві події. Головними завжди залишатимуться спортивні результати, трофеї та нагороди, здобуті гравцями у біло-синій формі з літерою «Д» на грудях. Вважаємо за потрібне нагадати історію спортивних досягнень «Динамо», починаючи з першого року заснування команди і завершуючи останнім. Історія ця ділиться на три етапи, три епохи ужитті не лише «Динамо», а й усього нашого футболу.

Епоха перша – відомчі змагання
У період з 1928 по 1935 роки у країні не було впорядкованої та стабільної системи спортивних змагань. Чемпіонати СРСР та союзних республік проводились серед збірних міст. Крім цього, проводились окремі відомчі чемпіонати. Так, у першості Києва в ті роки грали лише профспілкові команди, до яких «Динамо» як команда спорттовариства НКВС не належала. Таким чином, крім регулярних товариських зустрічей «Динамо» виступало лише в одному офіційному змаганні – першості країни серед команд товариства «Динамо», яка проводилась не регулярно. Динамівці Києва інколи у повному складі грали за збірну Києва, але офіційно зарахувати результати цієї команди до історії клубу не можна. Також не зараховуються багаточисленні товариські матчі, в яких київське «Динамо» отримало низку пам'ятних перемог.

Ось як виступило «Динамо» в офіційних турнірах 1929—1935 років:

1929 Чемпіонат Всеукраїнського товариства «Динамо» 2 місце
1931 Чемпіонат Всеукраїнського товариства «Динамо» Фінал
1932 Чемпіонат Всеукраїнського товариства «Динамо» 2 місце
1933 Чемпіонат Всеукраїнського товариства «Динамо» 1 місце
1934 Чемпіонат Всеукраїнського товариства «Динамо» 2 місце
1935 Чемпіонат Всеукраїнського товариства «Динамо» 2 місце

Епоха друга — чемпіонат СРСР
Починаючи з 1936 року, титул чемпіона СРСР з футболу почали розігрувати «показові команди майстрів» спортивних товариств та відомств із різних міст країни. Була створена структура, подібна до аналогічних закордоном. Вищим дивізіоном радянського футболу став «Клас А», другим – «Клас Б» і так далі. Київське «Динамо», будучи фактично найсильнішою командою України, було включеним до тодішньої вищої ліги. Динамівці зіграли після цього у всіх чемпіонатах СРСР, ні разу не вибувши із вищої ліги і проводячи безпосередню боротьбу за першість. Паралельно з чемпіонатом СРСР з 1936 року розігрувався Кубок СРСР за системою з вибуванням. До 1948 року сильний склад «Динамо» виступав у змаганнях на Кубок України. А з 1965 року «Динамо» першою з радянських команд виступило в офіційному європейському турнірі УЕФА.

Перший успіх прийшов до «Динамо» уже в першому чемпіонаті СРСР, коли команда стала другим призером. У 1954 році «Динамо» вперше виграло Кубок СРСР, а у 1961 – стало чемпіоном СРСР. Усього ж «Динамо» 13 разів (більше за всіх) вигравало чемпіонат СРСР та 9 разів (також більше за всіх) перемагало в розиграші Кубка СРСР. Команда 11 разів посідала друге місце і тричі – третє. Усього в 54 чемпіонатах СРСР у вищій лізі «Динамо» провело 1500 ігор, із яких 689 виграли, 460 зіграли внічию та 351 програли. Співвідношення забитих та пропущених за ці роки м'ячів – 2340:1594. «Динамо» двічі вигравало заснований у 1977 році Кубок сезону. Найкращий футболіст «Динамо» за всю його історію Олег Блохін установив абсолютні рекорди чемпіонатів СРСР, зігравши 432 матчі та забивши 211 м'яч.

На європейській арені «Динамо» вигравало Кубок Кубків (1975, 1986) і Суперкубок Європи (1975).

1936 весна Чемпіонат СРСР 2 місце (7)
1936 Кубок СРСР 1/32
1936 осінь Чемпіонат СРСР 6 місце (8)
1937 Кубок України 1 місце
1937 Чемпіонат СРСР 3 місце (9)
1937 Кубок СРСР 1/4
1938 Кубок України 1 місце
1938 Чемпіонат СРСР 4 місце (26)
1938 Кубок СРСР 1/16
1939 Чемпіонат СРСР 8 (14)
1939 Кубок СРСР 1/16
1940 Чемпіонат СРСР 8 (13)
1941 Чемпіонат СРСР перерваний
1944 Кубок України 1 місце
1944 Кубок СРСР 1/8
1945 Кубок України 2 місце
1945 Чемпіонат СРСР 11 місце (12)
1945 Кубок СРСР 1/16
1946 Кубок України 1 місце
1946 Чемпіонат СРСР 12 місце (12)
1946 Кубок СРСР 1/2
1947 Кубок України 1 місце
1947 Чемпіонат СРСР 4 місце (13)
1947 Кубок СРСР 1/4
1948 Кубок України 1 місце
1948 Чемпіонат СРСР 10 місце (14)
1948 Кубок СРСР 1/4
1949 Чемпіонат СРСР 7 місце (18)
1949 Кубок СРСР 1/8
1950 Чемпіонат СРСР 13 місце (19)
1950 Кубок СРСР 1/16
1951 Чемпіонат СРСР 8 місце (15)
1951 Кубок СРСР 1/8
1952 Чемпіонат СРСР 2 місце (14)
1952 Кубок СРСР 1/32
1953 Чемпіонат СРСР 8 місце (11)
1953 Кубок СРСР 1/8
1954 Чемпіонат СРСР 5 місце (13)
1954 Кубок СРСР 1 місце
1955 Чемпіонат СРСР 6 місце (12)
1955 Кубок СРСР 1/8
1956 Чемпіонат СРСР 4 місце (12)
1957 Чемпіонат СРСР 6 місце (12)
1957 Кубок СРСР 1/8
1958 Чемпіонат СРСР 6 місце (12)
1958 Кубок СРСР 1/8
1959 Чемпіонат СРСР 7 місце (12)
1959 Кубок СРСР 1/16
1960 Чемпіонат СРСР 2 місце (22)
1961 Чемпіонат СРСР 1 місце (22)
1961 Кубок СРСР 1/8
1962 Чемпіонат СРСР 1 місце (22)
1962 Кубок СРСР 1/8
1963 Чемпіонат СРСР 9 місце (20)
1963 Кубок СРСР 1/8
1964 Чемпіонат СРСР 6 місце (17)
1964 Кубок СРСР 1 місце
1965 Чемпіонат СРСР 2 місце (17)
1965 Кубок СРСР 1/16
1965/1966 Кубок кубків 1/4
1966 Чемпіонат СРСР 1 місце (19)
1966 Кубок СРСР 1 місце
1967 Чемпіонат СРСР 1 місце (19)
1967 Кубок СРСР 1/8
1967/1968 Кубок Чемпіонів 1/8
1968 Чемпіонат СРСР 1 місце (20)
1968 Кубок СРСР 1/8
1969 Чемпіонат СРСР 2 місце (20)
1969 Кубок СРСР 1/4
1969/1970 Кубок Чемпіонів 1/8
1970 Чемпіонат СРСР 7 місце (17)
1970 Кубок СРСР 1/2
1971 Чемпіонат СРСР 1 місце (16)
1971 Кубок СРСР 1/8
1972 Чемпіонат СРСР 2 місце (16)
1972 Кубок СРСР 1/8
1972/1973 Кубок Чемпіонів 1/4
1973 Чемпіонат СРСР 2 місце (16)
1973 Кубок СРСР 2 місце
1973/1974 Кубок УЄФА 1/8
1974 Чемпіонат СРСР 1 місце (16)
1974 Кубок СРСР 1 місце
1974/1975 Кубок кубків 1 місце
1975 Суперкубок Європи 1 місце
1975 Чемпіонат СРСР 1 місце (16)
1975 Кубок СРСР 1/4
1975/1976 Кубок Чемпіонів 1/4
1976 весна Чемпіонат СРСР 8 місце (16)
1976 Кубок СРСР 1/4
1976 осінь Чемпіонат СРСР 2 місце (16)
1976/1977 Кубок Чемпіонів 1/2
1977 Чемпіонат СРСР 1 місце (16)
1977 Кубок СРСР 1/4
1977 Кубок сезону 2 місце
1977/1978 Кубок УЄФА 1/32
1978 Чемпіонат СРСР 2 місце (16)
1978 Кубок СРСР 1 місце
1978/1979 Кубок Чемпіонів 1/8
1979 Чемпіонат СРСР 3 місце (18)
1979 Кубок СРСР 1/4
1979/1980 Кубок УЄФА 1/8
1980 Чемпіонат СРСР 1 місце (18)
1980 Кубок СРСР 1/2
1980 Кубок сезону 1 місце
1980/1981 Кубок УЄФА 1/32
1981 Чемпіонат СРСР 1 місце (18)
1981 Кубок СРСР 1/4
1981/1982 Кубок Чемпіонів 1/4
1982 Чемпіонат СРСР 2 місце (18)
1982 Кубок СРСР 1 місце
1982/1983 Кубок Чемпіонів 1/4
1983 Чемпіонат СРСР 7 місце (18)
1983 Кубок СРСР 1/4
1983/1984 Кубок УЄФА 1/32
1984 Чемпіонат СРСР 10 місце (18)
1984 Кубок СРСР 1/8
1984/1985 Кубок СРСР 1 місце
1985 Чемпіонат СРСР 1 місце (18)
1985 Кубок сезону 1 місце
1985/1986 Кубок СРСР 1/8
1985/1986 Кубок кубків 1 місце
1986 Чемпіонат СРСР 1 місце (16)
1986 Суперкубок Європи 2 місце
1986/1987 Кубок СРСР 1 місце
1986/1987 Кубок Чемпіонів 1/2
1987 Чемпіонат СРСР 6 місце (16)
1987/1988 Кубок СРСР 1/8
1987/1988 Кубок Чемпіонів 1/16
1988 Чемпіонат СРСР 2 місце (16)
1988/1989 Кубок СРСР 1/2
1989 Чемпіонат СРСР 3 місце (16)
1989/1990 Кубок СРСР 1 місце
1989/1990 Кубок УЄФА 1/8
1990 Чемпіонат СРСР 1 місце (13)
1990/1991 Кубок СРСР 1/16
1990/1991 Кубок УЄФА 1/4
1991 Чемпіонат СРСР 5 місце (16)
1991/1992 Кубок СРСР 1/8, відмова
1991/1992 Кубок Чемпіонів Груп. турнір

Епоха третя — чемпіонат України
У 1992 році розпочався новий етап в історії команди – уже як футбольного клубу «Динамо» (Київ), заснованого 2 січня 1989 року. За чотирнадцять сезонів, проведених у чемпіонатах незалежної України, клуб одинадцять разів ставав чемпіоном України і тричі срібним призером. Кубок України команда здобувала 8 раз та вигравала два із трьох розиграшів Суперкубка України. На європейській арені найвищим досягненням за ці роки був вихід до півфіналу Ліги чемпіонів навесні 1999 року.

1992 Чемпіонат України 2 місце (20)
1992 Кубок України 1/4
1992/1993 Чемпіонат України 1 місце (16)
1992/1993 Кубок України 1 місце
1992/1993 Кубок УЄФА 1/16
1993/1994 Чемпіонат України 1 місце (18)
1993/1994 Кубок України 1/8
1993/1994 Ліга чемпіонів 1/16
1994/1995 Чемпіонат України 1 місце (18)
1994/1995 Кубок України 1/4
1994/1995 Ліга чемпіонів Груп. турнір
1995/1996 Чемпіонат України 1 місце (18)
1995/1996 Кубок України 1 місце
1995/1996 Ліга чемпіонів Дискваліфік.
1996/1997 Чемпіонат України 1 місце (16)
1996/1997 Кубок України 1/8
1996/1997 Ліга чемпіонів Кваліф. раунд
1996/1997 Кубок УЄФА 1/32
1997/1998 Чемпіонат України 1 місце (16)
1997/1998 Кубок України 1 місце
1997/1998 Ліга чемпіонів 1/4
1998/1999 Чемпіонат України 1 місце (16)
1998/1999 Кубок України 1 місце
1998/1999 Ліга чемпіонів 1/2
1999/2000 Чемпіонат України 1 місце (16)
1999/2000 Кубок України 1 місце
1999/2000 Ліга чемпіонів 2 груп. турнір
2000/2001 Чемпіонат України 1 місце (14)
2000/2001 Кубок України 1/16
2000/2001 Ліга чемпіонів 1 груп. турнір
2001/2002 Чемпіонат України 2 місце (14)
2001/2002 Кубок України 2 місце
2001/2002 Ліга чемпіонів 1 груп. турнір
2002/2003 Чемпіонат України 1 місце (16)
2002/2003 Кубок України 1 місце
2002/2003 Ліга чемпіонів 1 груп. турнір
2002/2003 Кубок УЄФА 1/16
2003/2004 Чемпіонат України 1 місце (16)
2003/2004 Кубок України 1/2
2003/2004 Ліга чемпіонів 1 груп. турнір
2004 Суперкубок України 1 місце
2004/2005 Чемпіонат України 2 місце (16)
2004/2005 Кубок України 1 місце
2004/2005 Ліга чемпіонів 1 груп. турнір
2004/2005 Кубок УЄФА 1/16
2005 Суперкубок України 2 місце
2005/2006 Чемпіонат України 2 місце (16)
2005/2006 Кубок України 1 місце
2005/2006 Ліга чемпіонів 2 кваліф. раунд
2006 Суперкубок України 1 місце

fcdynamo.kiev.ua